Вівторок, 25.09.2018, 17:03                             Головна | Мій профіль | Вихід | RSS              Ви увійшли як Гість     Група "Гости"     

Погода в Україні

Меню сайту

Категорії розділу
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 154
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу




ОСВІТНІ РЕСУРСИ





Розмістіть наш баннер
на вашому сайті



Сторінка патріота

Сторінка патріота


Вимір патріотизму
Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
І. Світличний







   Прекрасна і водночас тривожна сьогодні Україна. Все у ній є : шторми і штилі, припливи і відпливи. Дуже довго простоявши на колінах, людині важко підвестися на повен зріст. Стереотипи й звична покора гнуть донизу, навіть якщо хочеться, щоб життя стало кращим, щоб вільніше дихалося. Багато хто думає: «Може, тоді, коли демократія переможе, я теж осмілію, я теж подам свій голос?..» Та шлях долає той, хто йде!

Пройшло кілька місяців з часу подій на Майдані, де ствердилась найкоротша формула поняття, яке є найважливішим складником будь-якої держави: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни». Немало відбулося з того часу у країні, але все частіше чую останнім часом фразу: «А хіба щось змінилося?». Дивує обмеженість такого бачення сьогочасних подій. Та змінилося багато що! Озирніться довкола! Так, зараз непроста ситуація в країні, відбуваються конфлікти на сході, зростають ціни. Але відбувається щось важливіше кожного дня – у нас формується справжня нація патріотів. Не потрібно навіть аналізувати те, що відбувається десь у Києві чи інших регіонах. Спостерігаю за тим, що відбувається повсякчас у звичайному поліському селі Бірки. Щоранку, сходячи на зупинці села, відразу впадають у вічі викарбувані слова «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». І поряд – молоде задумливе обличчя нашого славетного патріота-поета Тараса Шевченка. Це все витвір рук наших одинадцятикласників, які без будь-яких підказок та настанов самі ініціювали естетичне оформлення зупинки села. Самі зібрали гроші, самі організувалися, вклали в цю справу душу. Підійшли до виконання задуму виважено, не просто помалювали її у звичайну атрибутику незалежної України, а й пригадали, що це Рік Патріотизму, Рік Майдану і Рік Тараса Шевченка. Учениця Мокич Вікторія добавила українського колориту, розмалювавши вишивку на стовпах. Як пошанування своєї праці та вияву патріотизму Вікторія отримала ноутбук від народного депутата України Ігоря Єремєєва. Ще за кілька сот метрів їдеш і бачиш синьо-жовті кольори яскравих помітних зупинок сіл Бірки та Бихів. Це зробила наша молодь, якою можна пишатися, адже не витрачала свій час на мобілки та інтернет, а виявила свою позицію. І повірте, тепер на таких зупинках ніхто не напише лайливих слів та мобільні телефони або «Тут був …». Рука не підніметься. Хіба це не виховання кожного патріотичною дією?

Зараз дуже модними стали сині, жовті, блакитні кольори. Бірківські школярки заплітають у коси синьо-жовті стрічки, квіти, носять пов’язки, одяг відповідного кольору. Хлопці замість звичного «Прівєт», «Здоров», все частіше вітаються «Слава Україні!»- «Героям слава!». Ще минулого року мене подивувала дивовижна любов бірківчан до вишиванок. Їх має кожен: і малий, і старий. І одягають їх не тільки по великих святах, а й у будень. Тут вчителям не потрібно нагадувати учням, щоб прийшли на певні заходи чи уроки у вишиванці – всі знають, що так і має бути. Але саме цього року ця любов до вишивки ще більш посилилась, проявилась у конкурсах, святах, на лінійках. Раніше в Україні така тяга до синьо-жовтих кольорів максимально проявлялась на два свята: День Конституції та День незалежності. Але зараз це повсюди і повсякчас. На будь-якому святі, організованому у нашій школі, - чи то День знань, чи свято осені, чи День вчителя- учні співають патріотичних пісень, розповідають вірші про Україну, славлять рідну землю. На першому уроці одинадцятикласники з класним керівником Ковалик Тетяною багато розмірковували на тему майбутнього країни, цікаво аналізували те, що відбувається, тобто – не залишалися байдужими. І це – наші випускники, які незабаром стануть надією нашої країни, будуватимуть її.

Та й як їм залишатися осторонь, коли поряд – дорослий приклад у особі вчителів, батьків, односельчан. Бірківчани з самого початку включилися у збір продуктів, грошей для учасників АТО. І, безперечно, були в числі найактивніших. Голова сільради Поліщук О.С., отець Анатолій, депутати сільської ради, церковна громада, не шкодуючи ні зусиль, ні часу, організовували збір по селі та відправляли цілі машини на потребу воїнів. При цьому це робили не тому, що хтось попросив чи наказав, а за покликом серця та часу, щоб хоч якось допомогти «там» і своїм односельчанам, і всім українцям. Районна громадська організація «Майдан-Любешів» постійно тримає руку на пульсі допомоги нашим воїнам, а при цьому їхні активісти відсовують на задній план свої власні плани, проблеми, такий дорогоцінний час заради потреб країни. Ще рік назад ніхто б не повірив у те, що українці так жваво та щиро відгукнуться на заклик допомогти учасникам АТО. Всі вже думали, що ми збайдужіли, замкнулися кожен у своїй мушлі, що живемо за принципом «Моя хата скраю…». Аж ні. Ожили, об’єдналися і вистоюємо, незважаючи на всі тиски.

Тож невже, шановні земляки, у нас нічого не змінилося?! Зміни починаються насамперед не ззовні, а всередині. І саме акцент на українському патріотизмові зараз є найнеобхіднішим. Але на справжньому, щирому патріотизмові. А то зараз наші політики часто ступінь патріотизму вимірюють партійною приналежністю. У Бірках є жителі, які належать до різних партій, але ще більше безпартійних. І тим не менш, коли потрібно консолідуватися задля вирішення спільних проблем, ніхто не починає голослівно зважувати, хто є більшим, а хто меншим патріотом. Справжній патріотизм, як і будь-яка справжня любов, неподільний. Він або є, або його нема. Людина або любить свою Батьківщину, або не любить її. Едуард Гриневич за життя не говорив на кожному перехресті про свій патріотизм, адже розумів, що справжній патріот не стане виставляти напоказ свої найчистіші почуття. Але, коли було потрібно, - відстояв свої принципи. Дехто починає активно показувати свою любов до країни, коли хтось тикне пальцем, або дорікне про нещирість громадянських почуттів. Тоді і починаються показні заходи з патріотичною тематикою, відбуваються щоденні доводи про те, що він – патріот. А потрібно жити так, щоб ні у кого не виникло сумнівів про твою позицію і тоді нічого нікому не потрібно буде доводити з величезними зусиллями. Справжній патріот просто, засукавши рукава, все робитиме для блага своєї Вітчизни — без зайвого крику-галасу, без кивання на сусіда, а по-діловому, спокійно, гідно.

Патріотизм — це стан душі, спосіб мислення і світобачення, це конкретне життя у конкретних обставинах, коли людина відчуває, що вона — у Вітчизні, а Вітчизна — у ній, і вони — нерозривні. І не біймося цього — цим пишатися треба.

Мирослава Домашич, заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ст. с.Бірки

(стаття надрукована у районній газеті «Нове життя» 11 жовтня 2014 року)


Герої нашого часу

Минув рік від тих подій, коли в Україні завершилася Революція Гідності, яка показала нам, що гідних людей на Україні дуже багато. Люди стали більш рішучі і мужні, і, разом з тим, ми довели, що тепер можемо постояти за свою свободу та честь. Донбас від Волині далеко, але й тут повсякчас ми відчуваємо відлуння війни, і над нами  далеко не мирне небо.          В такий буремний час становлення патріота, справжньої особистості починається не тільки на Майдані, у зоні АТО, а й тут, за шкільною партою.  Ми вивчаємо історію нашої країни не тільки за підручником, адже вона твориться зараз поряд з нами.


Ще у лютому місяці минулого року у нашій школі був створений куточок пам’яті Героям Майдану, де були фотографії загиблих волинян, горіла лампадка. Ми хотіли створити у музеї куточок, присвячений Майдану. Але час вніс корективи у наші наміри. На жаль, Майдан продовжився у АТО. Тому наш шкільний колектив за ініціативи завуча Мирослави Домашич вирішив створити не просто куточок пам’яті, а, насамперед, куточок Патріотизму, Гідності і Мужності. Ми планували, що практично усі матеріали на куточок буде створено нашими власними руками. Хотілося не просто створити стенд, а вкласти у свої вироби часточку душі. Пластик і фанера не мають душі, а дерево, кажуть, вміщує у собі всі прагнення людини, яка творить виріб. Учні 9 і 11 класів разом з учителем Валерієм Романчуком робили столик, випалювали і вирізьблювали тарілки, тризуб, на яких малювали національні символи України, слова-звертання, слова-заклики «Слава Україні!», «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Учениці Наталка Матвійчук і Наталка Сергійчук створили оригінальну композицію з бісеру на дереві, де відобразили тризуб, контури України, національні кольори. Яскравим доповненням до цього став рушничок, на одній стороні якого були вишиті вчителем Людмилою Ліштван слова «Слава Україні», на іншій – «Героям слава». На столику розмістилися матеріали, зібрані вчителем Богданом Семенюком та групою пошуковців. Тут можна знайти і фото волинян, учасників буремних подій, і поезії, присвячені подіям 2014 року, і найповніша інформація про те, який внесок зробив наш район у Майдан і АТО, - добірка вирізок з газети «Наше життя». Фотоколаж «Майдан-АТО» створили пошуковці на окремому стенді. На почесному місці стоїть книга, яка має стати настільною у кожному кабінеті історії, музеї, – «Небесна сотня».  Та є  на виставці місця, до яких найчастіше звертаються погляди, – це світлини наших бірківчан – учасників АТО. Саме на своїх односельчан Івана Тимонина, Івана Ліштвана та Олександра Іванюка найчастіше з гордістю дивляться і діти, і  дорослі. До речі, Сашко Іванюк, будучи студентом, з побратимами добровольцем пішов у АТО. Спостерігаючи, як постійно біля виставки стоять учні, розглядають, обговорюють, як учителі беруть матеріали на уроки, години спілкування, виховні заходи, розумієш, що подібні куточки потрібно створювати у кожній школі.


В рамках створення історичного куточка заступник з виховної роботи Світлана Романчук організувала відкриття куточка Патріотизму та Гідності. Діти коротко розповіли про біографії загиблих людей  та вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання. Також демонструвалися вироби учнів початкових класів з паперу на тему «Мир в Україні», зачитувалися окремі листи дітей до солдат. Ось деякі з них:


 «Сподіваюсь, що дуже скоро прийде той час, коли цей лист буде лише згадкою про те пекло, через яке проходять солдати. Бережи себе, солдате,  заради майбутнього: ти побачиш іще своїх дітей, внуків, правнуків та щасливу Україну. Я щоденно молюся перед іконою Божої Матері за здоров’я  всіх українців та вірю, що Вона буде нам помічницею. Ви віддаєте свої життя за наш спокій, а ми вам – свою любов і шану. Повертайтеся здоровими і ми разом збудуємо нову Україну. Добро завжди перемагає зло – треба тільки у це вірити» (Анастасія Довгун)


 «Дорогі односельчани! Дякую Вам за те, що оберігаєте нашу рідну Україну від ворогів. Обіцяю, що буду добре вчитися, щоб не було соромно перед Вами» (Назар Кошелюк)


 «Шановний Герою! Так, я назвав Вас Героєм, бо перебуваючи на війні,ІВи вже є ним. Вся Україна буде завжди Вами гордитися, як Ви захищаєте свою Батьківщину і ризикуєте своїм життям. Ми хочемо, що Ви довели всьому світу, що Україна – єдина і незалежна держава. І що ми всі хочемо жити в мирі» (Богдан Оленчук)

«Дякую тобі за те, що ти захищаєш нашу державу у таку холодну пору. За те, що у нас  в Бірках мирне небо, і ми ходимо до школи. Ми молимося Богу і віримо, що ти вернешся скоро до рідної домівки живий і здоровий» (Вікторія Томашук)


«Дорогий солдате! Я пишу з надією, що колись ти будеш переживати зовсім інші емоції, перебувати зовсім в інших обставинах, ніж в тих, що живеш сьогодні. Я не можу допомогти тобі матеріально, бо ходжу тільки у другий клас. Але я можу помолитися за тебе Богу, щоб ти скоро повернувся додому» (Мирослава Іванюк)


«Я хочу, щоб найскоріше війна закінчилася. І всі солдати повернулися додому до своїх родичів та друзів, до батьків, дружин, дітей, бабусі та дідуся» (Каріна Лопухович)


Віримо, що слова дітей, наші найщиріші бажання незабаром справдяться: конфлікти закінчаться, мобілізовані солдати повернуться додому, мирні жителі – у свої домівки. І тоді почнеться нова ера для України – ера процвітання і миру.


 Юлія Томашук

,

Президент Учнівської Республіки ЗОШ І-ІІІ ст. с.Бірки

  (стаття надрукована у районній газеті «Нове життя»  21 лютого 2015 року)


free clock for blog скачать часы для сайта
Пошук
Календар
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Архів записів
Сайти та блоги вчителів
Блог вчителя біології Тарасюк Любові Іванівни
Друзі сайту
Група вчителів інформатики України



«Методичний портал»


Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz