Вітаю Вас на сайті Бірківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Допоки мова є, народ не гине, а воскресає наче Фенікс-птах! А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди. Тарас Шевченко. "Передмова до нeздiйсненного видання "Кобзаря" Хто не любить своєï рiдноï мови, солодких святих звукiв свого дитинства, не заслуговує на iм'я людини. Й. Г. Гердер Людина, яка втратила свою мову, - неповноцiнна, вона другорядна в порiвняннi з носiєм рiдноï мови. Павло Мовчан Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ. I нема насильства нестерпнiшого, як те, що хоче вiдiрвати в народу спадщину, створену незчисленними поколiннями його вiджилих предкiв. Костянтин Ушинський Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається, виконує над собою самовбивство. Шафраник Найбiльше i найдорожче добро кожного народу - це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає I своє давнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування. Панас Мирний "Нація не помирає від інфаркту, вона помирає тому, що в неї відібрали мову” Ліна Костенко _Пропозиції для того щоб бути щасливим_ 1. Похвали хоч би трьох людей на день. 2. Спостерігай схід сонця хоча б один раз на рік. 3. Щиро і міцно потисни руку комусь при зустрічі. 4. Дивись людям в очі. 5. Співай, коли миєшся в душі. 6. Витрачай менше з того, що тобі платять. 7. Умій прощати собі і іншим. 8. Пожартуй хоча б три рази в день. 9. Віддай усе, що Ти позичив. 10. Сприймай інших так, як Ти хотів би, щоб Тебе сприймали. 11. Знаходь нових друзів. 12. Умій зберегти таємницю. 13. Не відкладай радості на завтра. 14. Визнай свої недоліки. 15. Усміхайся, - це нічого не коштує, але є безцінним. 16. Не молися, просячи дрібниць, - тільки мудрості і відваги. 17. Давай іншим другий шанс. 18. Нічого не вирішуй, коли Ти є сердитий. 19. Віддайся Твоїй праці цілковито. 20. Борони Боже, щоб Ти перекреслив чиюсь надію, - можливо ця людина має тільки її єдину. І будеш щасливим! У чому таємниця інтересу Кожний учитель мріє про те, щоб навчання на його уроках було цікавим для учнів. Як же зробити урок цікавим? Чи всі уроки можуть бути цікавими? У чому джерела інтересу? Урок іде цікаво — це значить, що навчання, мислення супроводжуються почуттями піднесення, схвильованості учня, подиву, інколи навіть зачудування перед істиною, яка відкривається, усвідомленням й відчуванням своїх розумових сил, радістю творчості, гордістю за велич розуму й волі людини. Пізнання саме по собі дивний, незвичайний, чудовий процес, який пробуджує живий і незгасний інтерес. У природі речей, в їх відношеннях і взаємозв’язках, у рухові й зміні, в людських думках, у всьому, що створила людина, — невичерпне джерело інтересу. Але в одних випадках це джерело, як струмок, дзюрчить на наших очах — підходь, дивись, і перед тобою відкривається дивовижна картина таємниць природи; в інших — джерело інтересу приховане в глибині, до нього треба добратися, докопатися, і часто трапляється так, що сам процес «підходів», «підкопів» до сутності природи речей і їх причинно-наслідкових зв’язків є головним джерелом інтересу. Якщо ви будете сподіватися тільки на видимі, помітні стимули, які пробуджують інтерес до навчання, до уроків, ви ніколи не виховаєте справжньої інтелектуальної працьовитості. Прагніть того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб у цьому відкриванні вони відчували власну працю й успіх — само по собі це одне з найважливіших джерел інтересу. Без активної розумової праці неможливі ні інтерес, ні увага школярів. Перше джерело, перша іскра інтересу до знань — у підході вчителя до матеріалу, який пояснюється на уроці, до фактів, що аналізуються. Знання істини народжується в свідомості учня з пізнання точок зіткнення між фактами і явищами, ниток, якими ці факти і явища пов’язуються. Готуючись до уроку, я завжди прагну продумати, осмислити якраз ті точки зіткнення, ті нитки, де завдяки зчепленню думок розкривається щось нове, несподіване з погляду пізнання істин і закономірностей навколишнього світу. На наступному уроці вивчатиметься, наприклад, коренева система рослин, її роль в життєвих процесах. Учні сотні разів бачили корені рослин, і, здавалося б, у матеріалі навряд чи може бути щось цікаве для них. Але інтерес — у пізнанні прихованого, невидимого з першого погляду. Я розповідаю дітям про те, як найтонші кореневі волоски добувають у ґрунті речовини, необхідні рослині. Звертаю увагу ось на яку точку стикання, зчеплення фактів: у ґрунті йде життя, яке ні на хвилину не припиняється, в глибині воно не згасає ні влітку, ні взимку; мільярди мікроорганізмів мовби обслуговують тисячі кореневих волосків, без цього складного життя не могло б жити дерево. «Придивимося, діти, — кажу я, — до цього складного життя ґрунту, вдумаємося, як воно залежить від речовин, що надходять з навколишнього середовища. Перед вами відкриється взаємодія між живим і неживим». Як неживе стає будівельним матеріалом для живого — це і є та точка стикання, зчеплення фактів, висвітлюючи яку і зосереджуючи увагу на якій, я відкриваю перед вихованцями щось нове, таке, що пробуджує почуття подиву перед таємницями природи. Чим більше захоплює підлітків це почуття, тим більше їм хочеться знати, осмислити, зрозуміти. Джерело інтересу — і в застосуванні знань, у переживанні почуття влади розуму над фактами і явищами. У самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами і явищами, радості пізнання — ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань. Я бачу дуже важливе виховне завдання в тому, щоб повсякчас підтримувати, поглиблювати бажання учня бути відкривачем, реалізувати це його бажання спеціальними методами роботи. Після уроку, на якому в дітей пробудився інтерес до прихованих від безпосереднього спостереження процесів у ґрунті, ми йдемо в поле — спеціально для того, щоб подивитися розріз ґрунту. Діти з подивом розглядають двометрової довжини корені маленьких злакових рослин. Для них це справжнє відкриття. Але на стежку відкривачів, шукачів вони по суті ще тільки стають. Я показую дітям корені кількох видів лучних і степових трав. Ми саджаємо ці корені — без єдиної стеблинки, багато з них здаються з першого погляду зовсім засохлими, загиблими — і вони оживають, паростяться, зеленіє трава. Проростає і корінь винограду,— також дає паростки. Це захоплює дітей, думка їх стає допитливою, невгамовною. Вони переживають людську гордість, яку ні з чим не порівняєш: ми пануємо над фактами і явищами, знання в наших руках стають силою. Відчування сили знань, що підносить людину,— важко знайти яскравіший стимул інтересу до знань. Як важливо, щоб процес опанування знань не виснажував учня, не приводив його до стану утоми й байдужості до всього, а сповнював усе його єство радістю! Почуття володаря знань пробуджується в учня найсильніше, звичайно, тоді, коли він безпосередньо щось досліджує, відкриває; коли учень схоплює конкретні факти, явища. Але є й радість чистої думки — узагальнюючої, систематизуючої діяльності розуму. В учня, який багато читає, кожне нове поняття, явище, що вивчається на уроках, укладається в систему знань, почерпнутих з книжок, — і тоді наукові знання, що їх повідомляють на уроках, мають особливу привабливість: вони усвідомлюються як щось необхідне, яке допомагає осмислити те, що вже «є в голові»