Багата і різноманітна природа Волинського краю: таємничі ліси і просторі заквітчані луки, численні озера з чистими, прозорими плесами. Незаймані поліські озерно-болотні ландшафти, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це ви можете зустріти тут, у нас в Любешівському районі, на території села Бірки.

 

Недарма ж рішенням облвиконкому № ЗОЇ від 4.09. 1985 року ділянка заплави річки Прип'ять загальною площею 850 га оголошена гідрологічним заказником, який має міжнародне значення. Це місце поселення водоплавних птахів і очеретянки прудкої , місце харчування лелеки чорного, занесеного до Червоної книги України. На території цього заказника, в п'яти кілометрах від села Бірки, між річками Прип'ять і Цир ( притока Прип'яті ), серед болотного ландшафту знаходиться невелике за площею (8 га), але цікаве за природою озерце під назвою Добре. Чому Добре? Та тому, що озеро з його оточуючим болотом було багатим на рослинний та тваринний світ ( багатим для населення, зручним для відпочинку, одним словом, було доброю місциною).Так пояснюють назву озера місцеві жителі. До озера легко добратись. Виїхавши за село автотрасою, перетнувши річку Цир по мосту - 500 метрів на захід, а далі в північному напрямку по ґрунтовій дорозі вздовж меліоративного каналу, потрапляєте прямо до озера. Відомостей про дослідження цієї території не має. Хоча , вважають, що на Поліссі не було такого болота чи озерця , де б не ступала нога академіка Тутковського.

 

За примітивними нашими дослідженнями озеро Добре заплавного походження. Округлої форми, дно нерівне, порівняно велика глибина (10 метрів ) при невеликій площі ( 8 га ). Вода в озері чиста. Із заходу та сходу дно тверде, піщане, з півдня і півночі -мулисте. Втративши будь-який зв'язок з Прип'яттю, навіть в посушливі роки, озерце залишалось повноводним, лише змінювало конфігурацію берегової лінії Розповідають старожили ( Семенюк А.М.), що навіть у роки найбільшої посухи (1820р.) , коли вода зникла в колодязях, з ближніх сіл приїздили сюди з бочками по питтєву воду. Наявність доброї води жителі пояснюють існуванням підземного джерела, яке також живить дане озеро. У повноводні роки, коли Прип'ять виходить з берегів, затоплює всю заплаву і зливається з річкою Цир, болото перетворюється в суцільне море. Тоді серед цього моря важко знайти озеро Добре, хіба що за двома пагорбами, які знаходяться вище рівня озера на два метри і зайняті : один -верболозом, а другий - луками. Поступово спадає рівень води, річки входять в свої береги, серед болота залишаються вири ( так місцеві жителі називають залишкові „блюдя" різної глибини та „ бігухи" ( тимчасові річечки, які ще течуть до озера з різних напрямків Повінь або паводок закінчується: вири висихають, а бігухи перетворюються в сухі русла. Мандруючи по вирах і бігухах, рибалки та й браконьєри в цей період можуть отримати найбільший улов. Саме в цей період гине багато живності. І приходить їм на допомогу дядько Федір -великий любитель природи , знавець цих місць. Не один раз він продовжував життя численній рибній малечі, яка задихалась в пересихаючих вирах влітку, чи під кригою -взимку. Завдяки його працьовитим рукам щороку поповнюються водні басейни мальками. І ніхто ніколи не бачив його з сіткою, кошем чи іншим браконьєрським знаряддям. Так як і ніхто не бачив його з великим уловом. Дав би Бог, щоб побільше було таких людей.

 

Все рідше і рідше повторюється такий зв'язок озера з навколишнім водним світом, бо і клімат став тепліший і весняно - осінні періоди посушливими. Але найбільшої шкоди завдала цьому природному ландшафту людина -своєю необдуманою господарською діяльністю. В 50 -ті роки вирощували в колгоспі коноплі, які потрібно тривалий час мочити у воді. Зв'язані снопи возили до водойм. А найбільше дісталось озеру. Сюди вгатили чимало цієї сировини, а щоб вона добре мочилась у воді - накладали зверху гілля і дрючки з дерев, які вирубували тут же неподалік, у ліску, а поверх такого настилу накладали земляні дерняки. Про наслідки такої діяльності ні хто не думав. Страшно було дивитись ( розповідає Семенюк Борис Данилович ), як вилазили з поміж дернякв раки і розлазились по всьому болоту, знаходячи свій кінець. А скільки конопель залишилось там назавжди. Два роки потому збіднів рослинний і тваринний світ. Зовсім зникли раки. Пройшов час ,і природа залікувала рани: коноплів не мочили більше ( бо їх перестали вирощувати в колгоспі ), а хлопчаки ще довго носили в торбах раки сюди з сусіднього Залазького озера, аж поки вони знову прижились .А з водами Прип'яті під час повеней приходила нова риба. Рослинний покрив та флора водно - болотного ландшафту мало вивчена. Оскільки перші відомості про сучасний стан рослинного покриву території Любешівського району знаходимо в роботах по регіональному ландшафтному парку „ Прип'ять - Стохід „( 1998 р.) та за аналізом літературних та натурних джерел даних за комплексною експедицією на території цього парку (2000 р.).

 

 Рослинний покрив цієї території є порівняно збереженим і характеризується значною різноманітністю. Прибережжя озера місцями вкриті заростями латаття сніжно - білого (північний берег) та глечиків жовтих ( південний берег) . Це рідкісні реліктові угрупування, занесені до Зеленої книги України. Ці рослини з широкими плаваючими листками, характерні для нашого Полісся. Влітку ,коли на поверхні розпускаються ніжні лілії, озеро стає неповторно красивим. Розкриваються квіти тільки в сонячний день, майже точно о 7-й годині ранку, а стулюються о 17-18 годині. Отже, латаття є свого роду квітковим годинником, а перед дощем квіти не розкриваються; якщо похмура погода встановлюється надовго, вони взагалі ховаються під водою. Тому здавна в народі латаття біле було ще й надійним барометром. В південній приозерній частині болота панують зарості півників жовтих, які гарно цвітуть весною і на початку літа.( поки цвітуть півники - трава впору буде заготовлена на сіно - так визначають сінокіс селяни). Зі сходу берег чистий, піщаний, легкодоступний до водного плеса, тому водна і болотна рослинність відсутня, а берег зайнятий лучною рослинністю. З півночі та заходу, вздовж мілководдя тягнуться зарості очерету, які чергуються з верболозом та лозою. Західна сторона важкодоступна для підходу до водного плеса. В окремі роки очерет утворює непрохідні хащі висотою 2-3 метри. Ця рослина у весняний період іде на корм худобі, а в зрілому віці раніше використовували для покрівлі будівель. Прибережно-водні зарості ( очерет, осока, ситняк ) мають важливе значення для збагачення фауни. Тут гніздяться водоплавні птахи, нереститься і нагулюється риба, селиться ондатра. Молодими пагонами очерету живляться качки, а його угрупувавши - своєрідна їдальня, де харчується багато видів хребетних і безхребетних. Разом з тим , після відмирання і розкладу, водні рослини можуть повторно засмічувати водойму органічними речовинами. Тому при надмірному розростанні прибережно-водної рослинності слід частково викошувати її у зимовий період. Водна і прибережно-водна рослинність - це своєрідний біологічний індикатор екологічного стану водойми. На озері спостерігається надмірний розвиток рослинності ( особливо з півночі і півдня ). Це сигналізує про посилення небажаного процесу - заростання озера. „Очерет, осока, гарне личко в козака..." - так співають на Поліссі. Ці рослини - одвічні супутники поліщуків, вони здавна живуть у народній творчості озерного краю. Це не лише окраса, зелене намисто озера, а й надійна екологічна ніша, притулок, дім , „ де накрито стіл" для птахів , звірів, риб і плазунів.

Озеро Добре багате рибою. В прибережній мілководній зоні, в заростях рослинності живе щука, краснопірка, плотва, окунь, карась, лин, в'юн. Темна спина, сірі боки з зеленим відтінком і зеленими плямами роблять щуку непомітною. Рибалкам траплялись екземпляри щуки довжиною більше одного метра, а лина - вагою до 10 кг. В окремі роки зустрічали навіть вугра ( напевне приходив із водами Прип'яті.) А скільки тут раків! Уже на глибині один метр можна легко дістати цього членистоногого. Багато двостулкових молюск - тому босоніж обережно потрібно ступати, щоб, не порізати ноги черепашками. На сьогодні збіднів рибний світ як своїм видовим складом так і кількістю. А було колись... В 50-60 роки , коли існували риболовецькі бригади, то виловлювали тут стільки риби, що вантажили її вилами та лопатами в кузов машини. По пів тони за один раз витягали. А в зимовий період діти могли привести на дитячих санках тільки дві щуки. А слід щучого хвоста далеко плентався за основою санок „- згадує Семенюк Б.Д.Тепер це залишилось лише в спогадах. А що буде через 100, 200, 300... років?

 

Не даймо зникнути цьому прекрасному куточку на нашій землі. Бо він ще й цікавий і своїм тваринним світом. Це тут ми можемо зустрітись з болотною черепахою, вужем, гадюкою. Саме їм стало домівкою болото, яке оточує озеро. Природною їдальнею, місцевим відпочинком озеро Добре є для птахів: диких качок, гусей , сірої чаплі, лелеки, білого лебедя. Та найбільше птаства збирається восени. А влітку ,неодноразово, тут можна побачити лелеку чорного, який прилітає сюди то на „сніданок, то на „обід" . Лелеки чорні гніздяться неподалік озера, в лісі , в Урочищі Соковичі. За щорічними даними ( по спостереженнях ) відмічено, що їх кількість повільно збільшується. Численність птаства залежить, звичайно, від кліматичних умов та режиму , які, безперечно, змінюються з року в рік. Однак такої кількості птахів, яка була в 50-60 роках тепер нема. Не зважаючи на негативний вплив меліорації попередніх років, господарський вплив людини, браконьєрство , водно-болотна територія озера Доброго характеризується відносно доброю збереженістю. Ландшафт виконує екологічну, пізнавальну функцію і має значення для збереження генофонду. Звичайно, воно потребує більш досконалого дослідження спеціалістами. А з нашого боку - охорони та збереження для майбутніх поколінь.