Прекрасна і водночас тривожна сьогодні Україна. Все у ній є : шторми і штилі, припливи і відпливи. Дуже довго простоявши на колінах, людині важко підвестися на повен зріст. Стереотипи й звична покора гнуть донизу, навіть якщо хочеться, щоб життя стало кращим, щоб вільніше дихалося. Багато хто думає: «Може, тоді, коли демократія переможе, я теж осмілію, я теж подам свій голос?..» Та шлях долає той, хто йде!

Пройшло кілька місяців з часу подій на Майдані, де ствердилась найкоротша формула поняття, яке є найважливішим складником будь-якої держави: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни». Немало відбулося з того часу у країні, але все частіше чую останнім часом фразу: «А хіба щось змінилося?». Дивує обмеженість такого бачення сьогочасних подій. Та змінилося багато що! Озирніться довкола! Так, зараз непроста ситуація в країні, відбуваються конфлікти на сході, зростають ціни. Але відбувається щось важливіше кожного дня – у нас формується справжня нація патріотів. Не потрібно навіть аналізувати те, що відбувається десь у Києві чи інших регіонах. Спостерігаю за тим, що відбувається повсякчас у звичайному поліському селі Бірки. Щоранку, сходячи на зупинці села, відразу впадають у вічі викарбувані слова «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». І поряд – молоде задумливе обличчя нашого славетного патріота-поета Тараса Шевченка. Це все витвір рук наших одинадцятикласників, які без будь-яких підказок та настанов самі ініціювали естетичне оформлення зупинки села. Самі зібрали гроші, самі організувалися, вклали в цю справу душу. Підійшли до виконання задуму виважено, не просто помалювали її у звичайну атрибутику незалежної України, а й пригадали, що це Рік Патріотизму, Рік Майдану і Рік Тараса Шевченка. Учениця Мокич Вікторія добавила українського колориту, розмалювавши вишивку на стовпах. Як пошанування своєї праці та вияву патріотизму Вікторія отримала ноутбук від народного депутата України Ігоря Єремєєва. Ще за кілька сот метрів їдеш і бачиш синьо-жовті кольори яскравих помітних зупинок сіл Бірки та Бихів. Це зробила наша молодь, якою можна пишатися, адже не витрачала свій час на мобілки та інтернет, а виявила свою позицію. І повірте, тепер на таких зупинках ніхто не напише лайливих слів та мобільні телефони або «Тут був …». Рука не підніметься. Хіба це не виховання кожного патріотичною дією?

Зараз дуже модними стали сині, жовті, блакитні кольори. Бірківські школярки заплітають у коси синьо-жовті стрічки, квіти, носять пов’язки, одяг відповідного кольору. Хлопці замість звичного «Прівєт», «Здоров», все частіше вітаються «Слава Україні!»- «Героям слава!». Ще минулого року мене подивувала дивовижна любов бірківчан до вишиванок. Їх має кожен: і малий, і старий. І одягають їх не тільки по великих святах, а й у будень. Тут вчителям не потрібно нагадувати учням, щоб прийшли на певні заходи чи уроки у вишиванці – всі знають, що так і має бути. Але саме цього року ця любов до вишивки ще більш посилилась, проявилась у конкурсах, святах, на лінійках. Раніше в Україні така тяга до синьо-жовтих кольорів максимально проявлялась на два свята: День Конституції та День незалежності. Але зараз це повсюди і повсякчас. На будь-якому святі, організованому у нашій школі, - чи то День знань, чи свято осені, чи День вчителя- учні співають патріотичних пісень, розповідають вірші про Україну, славлять рідну землю. На першому уроці одинадцятикласники з класним керівником Ковалик Тетяною багато розмірковували на тему майбутнього країни, цікаво аналізували те, що відбувається, тобто – не залишалися байдужими. І це – наші випускники, які незабаром стануть надією нашої країни, будуватимуть її.

Та й як їм залишатися осторонь, коли поряд – дорослий приклад у особі вчителів, батьків, односельчан. Бірківчани з самого початку включилися у збір продуктів, грошей для учасників АТО. І, безперечно, були в числі найактивніших. Голова сільради Поліщук О.С., отець Анатолій, депутати сільської ради, церковна громада, не шкодуючи ні зусиль, ні часу, організовували збір по селі та відправляли цілі машини на потребу воїнів. При цьому це робили не тому, що хтось попросив чи наказав, а за покликом серця та часу, щоб хоч якось допомогти «там» і своїм односельчанам, і всім українцям. Районна громадська організація «Майдан-Любешів» постійно тримає руку на пульсі допомоги нашим воїнам, а при цьому їхні активісти відсовують на задній план свої власні плани, проблеми, такий дорогоцінний час заради потреб країни. Ще рік назад ніхто б не повірив у те, що українці так жваво та щиро відгукнуться на заклик допомогти учасникам АТО. Всі вже думали, що ми збайдужіли, замкнулися кожен у своїй мушлі, що живемо за принципом «Моя хата скраю…». Аж ні. Ожили, об’єдналися і вистоюємо, незважаючи на всі тиски.

Тож невже, шановні земляки, у нас нічого не змінилося?! Зміни починаються насамперед не ззовні, а всередині. І саме акцент на українському патріотизмові зараз є найнеобхіднішим. Але на справжньому, щирому патріотизмові. А то зараз наші політики часто ступінь патріотизму вимірюють партійною приналежністю. У Бірках є жителі, які належать до різних партій, але ще більше безпартійних. І тим не менш, коли потрібно консолідуватися задля вирішення спільних проблем, ніхто не починає голослівно зважувати, хто є більшим, а хто меншим патріотом. Справжній патріотизм, як і будь-яка справжня любов, неподільний. Він або є, або його нема. Людина або любить свою Батьківщину, або не любить її. Едуард Гриневич за життя не говорив на кожному перехресті про свій патріотизм, адже розумів, що справжній патріот не стане виставляти напоказ свої найчистіші почуття. Але, коли було потрібно, - відстояв свої принципи. Дехто починає активно показувати свою любов до країни, коли хтось тикне пальцем, або дорікне про нещирість громадянських почуттів. Тоді і починаються показні заходи з патріотичною тематикою, відбуваються щоденні доводи про те, що він – патріот. А потрібно жити так, щоб ні у кого не виникло сумнівів про твою позицію і тоді нічого нікому не потрібно буде доводити з величезними зусиллями. Справжній патріот просто, засукавши рукава, все робитиме для блага своєї Вітчизни — без зайвого крику-галасу, без кивання на сусіда, а по-діловому, спокійно, гідно.

Патріотизм — це стан душі, спосіб мислення і світобачення, це конкретне життя у конкретних обставинах, коли людина відчуває, що вона — у Вітчизні, а Вітчизна — у ній, і вони — нерозривні. І не біймося цього — цим пишатися треба.

Мирослава Домашич, заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ст. с.Бірки

(стаття надрукована у районній газеті «Нове життя» 11 жовтня 2014 року)